Volodymyr Volkovskyi

У статті аналізуються можливості застосування поняття «ексцепціоналізм» в рамках досліджень історії української політичної думки. Окреслюється загальне поняття «ексцепціоналізм», здійснено короткий екскурс в історію цього поняття в контекстах дослідження історії американської політичної думки і культури, громадянської релігії, а також в більш глобалізованому контексті. Зокрема, розглянуто застосування цього терміну в рамках русистики і визначення російської політики як «гібридного ексцепціоналізму», а також роль Сталіна в формуванні американського ексцепціоналістичного дискурсу. На підставі огляду сучасної західної наукової літератури з цієї тематики окреслено загальне поняття «ексцепціоналізм» та визначено його індикатори. Зроблено попередню спробу застосувати ці індикатори до української інтелектуальної історії в ХІХ столітті та виокремлено два явища, де спостерігаються ексцепціоналістичні маркери: польське українофільство та доробок Кирило-Мефодіївського братства. Зазначено, що історія українського ексцепціоналізму в ХХ – ХХІ ст. є досить обширною, втім дослідження перших етапів формування української модерності є дуже важливими, як з наукового, так і з політичного огляду.

The author of the article, based on a study of the writings of intellectuals from the Ukrainian diaspora in interwar Czechoslovakia, primarily professors at the Ukrainian Free University in Prague (1921-1945), formulates some ideas and trends and defines the Prague period of Ukrainian political philosophy. This period is determined by the formation of a powerful centre of Ukrainian intellectual life in Prague, a kind of "Noah's Ark" of Ukrainian emigration. The Prague period of the history of Ukrainian thought in exile is characterised by intellectual freedom of ideas and discussions, which is different from the situation in the postwar period. Among the main topics of discussion are the problems of philosophy of history and nation-building (national mentality, consciousness, national philosophy), problems of philosophy and theory of law, and discussions between modern ideologies. From the perspective of the history of ideas, the Prague period was a continuation of the history of Ukrainian centrism, the 19th-century Ukrainophile discourse that largely continued Drahomanov's ideas of "Hromadivstvo", combining classical liberal notions with an awareness of the importance of both Ukrainian national struggle and social emancipation. This calls into question the linear progressivist scheme of Ukrainian intellectual history, in which the period of "narodnytstvo/populism" is "dialectically sublated" by the modernist period, and "federalism" cedes ground to "independence" (according to I. Lysiak-Rudnytskyi), thus, the "Ukrainophile" stage of the development of the philosophy of the Ukrainian national idea has been fulfilled (in the terms of V. Horsky), and the Drahomanov's worldview had to logically surrender to the ideas of integral nationalism. The article challenges these evolutionist schemes and emphasises that the Prague period of Ukrainian intellectual history contains many useful ideas for the history of Ukrainian liberalism and centrism in general.

Розпочавши з різноманітних способів визначення та опису феномена «русского міра» (як ідеології, набору різних ідеологій чи ідеологем, політичних та історичних міфів тощо) автор пропонує застосувати до опису «русского міра» такий концепт, як «російська громадянська релігія». Складність цього опису полягає в низці проблем: множинність висловлювань російських політичних та суспільних діячів, позірна відсутність єдиної догматизованої ідеологічної системи, наявність кількох напрямів, які дискутують між собою (православні, євразійські та інші підходи), небезпідставна підозра в завідомій неправдивості експліцитних політичних суджень (як приклад, декларації «антифашизму» чи «інтернаціоналізму») тощо. Поняття «громадянська релігія» дає можливість уникнути проблем, що пов'язані з поняттями «політична ідеологія» чи «політична релігія», охопити весь російський імажинаріум, вказати на його внутрішню цілісність та історичну тяглість (попри всі локальні і кон'юнктурні відмінності).

In the article, the author analyzes some political and philosophical dimensions and perspectives that become relevant on the occasion of the 30th anniversary of Ukraine's Independence. The author, positioning himself within the political philosophy and philosophy of history, points out several fundamental points relevant to the identity and positioning of Ukrainian society on "eternal issues of Ukrainian society", such as discussions on the national idea, national identity, its historical and spatial perspective. The author's presentation is divided into four points: the century-old perspective of the Ukrainian struggle for independence, definition of the current Ukrainian situation in the context of nation-building and confrontation with Russia, the theoretical dimension of "national idea" and "civil religion", practical conclusions about the Ukrainian kind of these concepts. The author relies on the methodology of modern Nationalism Studies, Postcolonial Studies, the experience of Ukrainian studies, especially in the era of Ukrainian modernity. He postulates that the thirtieth anniversary of Ukrainian independence is inextricably linked with the century of liberation struggles of the Ukrainian nation, that the situation in Ukraine, in particular in the context of defining national identity and confrontation with Russia, can be correctly described as a confrontation between independentists of a modern emerging nation and the colonial empire, which fights for regaining its power over the former colony-province, relies on its numerous loyalists and uses various methods of aggression to subdue the region. The author offers his view on the concept of "Ukrainian national idea", based on the basic literary sources of the history of Ukrainian nation-building. Based on the research, the author offers certain practical conclusions important for teaching history, law, civic education and for the education of a responsible citizen in Ukraine.

Статтю присвячено аналізу методологічних проблем дослідження доктрини «Русский мир», які виникають під час вивчення теми у філософській перспективі. Оскільки феномен, тема і доктрина «русского мира» давно стали предметом багатьох історичних, політологічних, соціологічних досліджень, філософський аналіз постає надзвичайно актуальним, особливо з огляду на те, що ця доктрина є насамперед ідейним, світоглядно-ціннісним конструктом, що впливає на індивідуальний та суспільний світогляд, патерни мислення, дискурсу, мотивують до конкретних дій, емоцій, масових стереотипів, переконань, упереджень. Аналіз доктрини «Русского мира» у перспективі ідей, які вона містить і які циркулюють у публічному просторі, є основним предметом дослідження цієї доктрини, натомість предметом цієї статті є аналіз методологічних проблем, які виникають під час такого дослідження. У статті аналізуються проблеми дисциплінарного порядку, визначення об’єкта дослідження (чим є «Русский мир»), виокремлюються різні види доктрини, окремі моделі і техніки легітимації проекту (творення доктрини) та його поширення.

The article analyzes the issues in political philosophy related to the attitude towards russians and everything russian in the context of a new phase of russian aggression against Ukraine. This attitude is polarized around two extremes – the total denial, deleting and canceling of everything associated with russia and the USSR, on the one hand, and the distinction and justification of russian culture or “ordinary people”, on the other. According to the classical polarization effect and the confirmation bias, social attitudes are polarized, centrist moderate at­titudes are deleted, and extreme attitudes prevail, which is detrimental to social stability and dialogue. If in Ukraine prevails the principle of total canceling of a russian, then outside Ukraine, especially in countries far from the war, the wrong approach of so-called prudence and moderation leads to the false contraposi­tion of the “Ukrainian” radical attitude of canceling and russian propaganda as two equal approaches, which is wrong from factual and logical side. Instead, the “moderate” position of distinction ignores some factual, historical, and political issues that relate to the genesis of russia’s ideology of war, the doctrine of “russian World.” These discussions are proof that Ukraine needs to develop a new clear strategy for russia and a russian, based on the rejection of the black-and-white approach, the provincial postcolonial complex, the attitude to russia not as “our one” but as “other one”, while Ukraine will considered as a center of thought and action, treating russia as a completely external factor. This strategy requires a dif­ferentiated approach to different strata of russian society, a critical attitude to russian civil religion, and must be based on the values of humanity and freedom, which in turn should be the leading narrative of russia’s transformation.

У статті фокусується увага на проблематиці національної ідентичності, аналізуючи проблеми конструювання історичної пам’яті, пов’язані з ними ситуації забуття, пам’яті, примирення і ворожнечі, конструювання політичного та історичного суб’єктів. Звертаючись до українофільського дискурсу ХІХ століття, автор показує, як конструюється ідеальний суб’єкт, його умоглядний простір і час, і як це може допомогти у розв’язанні актуальних питань сучасної політики, зокрема дебатах довкола історичної пам’яті, національної ідеї, суспільної єдності та діалогу тощо.

Стаття аналізує стратегії поширення і збереження доктрини «Русского мира», зосереджуючись на осмисленні патернів локальної політичної свідомості українського суспільства, базових цінностей і світоглядних орієнтацій, що впливають на політично-значущу поведінку індивідів та спільнот в Україні. Автор спирається на філософську методологію, поєднуючи методи аналітичної філософії, феноменології та герменевтики, а також напрацювання досліджень націєтворення і постколоніальних суспільств. Це дозволяє виокремити деякі базові патерни, не претендуючи на виключність чи остаточність висновку. До цих патернів автор відносить атомістичний індивідуалістичний патерналізм, який він ще називається оберненим патерналізмом, пануючі цінності безпеки, виживання, матеріалістично-гедоністичні орієнтації. Це накладається на публічне протистояння двох сакральних космосів або громадянських релігій, проте окрім цих двох сторін протистояння ще виділяється третя найбільш масова ціннісна група. Автор пропонує практичні рекомендації для органів влади та публічного дискурсу.

The article analyses the problem of the current state of philosophy in the context of Russian aggression against Ukraine. It is argued that contemporary philosophers are faced with the question: «How is philosophy possible after Bucha?». It is argued that, on the one hand, this questioning and situation is in many ways similar to similar discourses on «philosophy after Auschwitz» and «philosophy after the Gulag», and on the other hand, it shows a number of ideological and moral flaws in modern society and politics that made this question possible. Another consequence is the failure to learn the lessons of history, which leads to the emergence and growth of new totalitarian leaders who are ready to start wars to achieve their goals, which in the future threaten to escalate to the level of a new World War or the use of nuclear arsenals. Thus, there are grounds to state that not only international organisations such as the UN and the Red Cross are unable to resist authoritarianism and totalitarianism, but also that the worldview and value positions on which their activities are based are ineffective. Particular attention is paid to the theological aspects of this problem, the peculiarities of its formulation and solution by contemporary theologians. The authors analyse the criticism by Ukrainian intellectuals-philosophers of the prejudices of the Western philosophical establishment, touch upon the doctrine of the «Russian world» as a civil religion with its corresponding dogmas, and finally offer some philosophical conclusions that, in the authors’ opinion, formulate, if not new imperatives, as they somewhat pretentiously call them, then at least new significant accents that Ukraine brings to the world philosophical sphere. Thus, Ukrainian scholars of the social sciences and humanities face a crucial task, not just to reflect or comprehend the reality of life «under the bombs», but to formulate new imperatives that can become the basis for a new post-war philosophy, politics and culture.