Tetiana Gardashuk

Зменшення кількості відходів та їх негативних впливів на довкілля і якість життя людини належить до глобальних екологічних викликів сучасності, які потребують комплексної відповіді. Aналізуються підходи до розв’язання проблеми поводження з відходами на локальному рівні. Поводження з відходами визначається як науково-політична проблема, оскільки успіх рішення залежить як від наукового обґрунтування, експертизи, рекомендацій, так і від розуміння цих рекомендацій політиками та суспільством загалом. Складність розв’язання науково-політичних проблем характеризується зростанням невизначеності, ціннісним навантаженням, високими ставкою (ціною), ризиками та терміновістю рішень (Ravetz). Показана продуктивність залучення місцевих цінностей (теорія локалізації), менеджменту спільного (Остром) та інтерпретації феномена NIMBY для формування підходів до вироблення управлінських і комунікативних стратегій у сфері поводження з відходами на локальному рівні. Масштабні руйнівні наслідки нинішньої російської агресії в Україні додали нових аспектів до проблеми поводження з відходами і значною мірою ускладнили реалізацію попередніх планів, вимагаючи ефективних нестандартних рішень.

The article is dedicated to the analysis of modern approaches to the definition, conceptualization, and interpretation of happiness to outline the conditions of a happy life for Ukrainians (Ukrainian happiness). This is important for the development of a vision of a post-war future, the definition of the integral goal of post-war development, and the role of the policy of happiness in it. The article considers subjective and objective, internal and external conditions of happiness, including the dependence of happiness on both economic and environmental conditions in their interconnectedness. The relevance of such an analysis is conditioned by the global situation (the global environmental crisis, growth of the environmental threats and challenges, diminishing of the total natural capital, etc.) and the national reality (environmental damage as a result of Russian aggression and the challenges of post-war restoration). Special attention is paid to the non-linear influence of material well-being and its effect on happiness, as well as the dependence of happiness on the quality of the environment. The analysis of this issue is based on the consideration of: 1) Easterlin paradox; 2) Layard’s “The Big Seven factors affecting happiness” (family relationships, financial situation, work, involvement in the community and friendship, physical and mental health, personal freedom and personal values); 3) the methodology of “conversion” of natural capital into a long, comfortable, and happy life for people (Happy Planet Index); 4) hypothesis of biophilia as the evolutionarily determined psycho-emotional connection of man with nature and as a precondition of well-being and happiness (E. Wilson, S. Kellert). It is concluded that for Ukraine it is important not only to estimate the economic and environmental losses caused by Russian aggression but also the economic and environmental cost of post-war reconstruction. A strategy for harmonizing economic, social, and environmental policies as components of an integral policy of happiness should be worked out. Nature should be considered not only as a source of economic growth but also as a basis for satisfying non-material human needs and feelings of biophilia.

The article provides an overview of activity of the department of logic and methodology of science of the H.S. Skovoroda Institute of Philosophy, National Academy of Science of Ukraine. This activity includes scientific research, translation of philosophical literature, organization of seminars on urgent problems of modern philosophy. Research projects, on the one hand, are based on scientific traditions formed over the years in the Institute, and on the other hand, they focus on the transformations in scientific cognition and science, and build the projections for the future. It presents methodological backgrounds of the project «Semiotic analysis of cultural phenomena» (2018–2020), and outlines research tasks of the projects «Communicative transformations in modern science» (2020–2021) and «Logical, ontological and axiological dimensions of modern scientific knowledge» (2022–2024). Involvement of young scholars in research in logic, methodology and philosophy of science is the major challenge for the department.

Three definitions of bioart are analyzed in the paper: bioart—as a part of science art, as the creation of some new exciting artworks, and/or as the visualization of certain stages of biomedical and life science research. Bioart is an in vivo practice which produces “living artworks” and creates a new reality. It represents the dialogue between art, science and technology and between academic and amateur science. It promotes the dialogue aimed at rethinking the phenomenon of life. It blurs the boundaries between natural and artificial and the limits of human manipulations with the fundamentals of life.

У статті досліджується екосеміотика (термін запропонований Вілфрідом Нотом) – міждисциплінарна галузь, що має на меті: 1) поглибити розуміння особливостей взаємодії між людиною і довкіллям, культурою і природою на основі застосування семіотичного підходу; 2) розширення пізнавальних можливостей людини у природнознавчій і культурознавчій сферах за допомогою семіотичного інструментарію. Відзначається, що екосеміотика безпосередньо пов’язана з біосеміотикою, семіотикою культури (культурною семіотикою), а також з екологічною (інвайронментальною) філософією. Вона спирається на принцип неперервності (спадкоємності) у розвитку природи та розуму (свідомості) (Ч. Пірс), уявлення про внутрішній зв'язок між живими (природними) та семіотичними процесами (Дж. Хофмейер), голістичний (системний) погляд на семіосферу (Ю. Лотман). Екосеміотика розглядає взаємодію культури і природи як двосторонній процес, в якому природа визначає культуру так само, як і культура у різний спосіб окреслює природу. Зауважується, що для екосеміотики як порівняно нового дослідницького напряму не вироблено єдиного методологічного базису та бачення досліджуваного ним кола проблем, що цілком релевантно ситуації в семіотиці загалом. Автор доходить висновку, що на тлі постійного зростання досліджень, які позиціонують себе як екосеміотичні, цей напрям потребує відповідних методологічних рефлексій і оцінок.