Протягом кількох останніх десятиліть у англомовному академічному середовищі активно розробляють феміністичні дослідження, пов’язані з історіографією філософії, передусім західної. Ці розробки зумовили істотне переосмислення історико-філософського канону, сприяли випрацюванню низки методологічних рефлексій та відкриттю імен філософинь минулого. Паралельно з феміністичними активізуються й антиколоніальні студії, покликані протистояти передсуду, що філософія є західним феноменом. Водночас українськ…
Read moreПротягом кількох останніх десятиліть у англомовному академічному середовищі активно розробляють феміністичні дослідження, пов’язані з історіографією філософії, передусім західної. Ці розробки зумовили істотне переосмислення історико-філософського канону, сприяли випрацюванню низки методологічних рефлексій та відкриттю імен філософинь минулого. Паралельно з феміністичними активізуються й антиколоніальні студії, покликані протистояти передсуду, що філософія є західним феноменом. Водночас український історико-філософський канон лишається майже суто чоловічим, а антиколоніальну перспективу не застосовують до історії філософії, хоча значну частину своєї історії Україна не була самостійною, а її землі впродовж кількох століть входили до складу імперій. Для подолання андроцентризму історіографії української філософії потрібно поєднувати феміністичну перспективу з антиколоніальною, оскільки йдеться про жінок, які належали до колонізованої нації і зазнавали впливу цього статусу. Однак у методологічному сенсі феміністичний і антиколоніальний підходи лишаються здебільшого ізольованими, що зумовлює потребу в дослідженні стану їхнього розроблення та перспектив їхнього поєднання. Таку мету й реалізовує ця стаття, розглядаючи не лише зміст феміністичного та антиколоніального підходів до історіографії філософії, а й методологічні засади та практичні приклади їхнього поєднання.