Sergii Sardak

Проблеми завжди будуть існувати у суспільному житті людства внаслідок індивідуальності ЛР і їх творчій потенції. При зустрічі із тією чи іншою проблемою ЛР по різному відносяться до її вирішення та реагують: не “помічають” проблему або її замовчують; визнаючи проблему нічого не роблять щодо її вирішення; змінюють суспільне відношення до проблеми; “тікають” від проблеми; долають проблему частково для усування дискомфорту; долають проблему повністю; не допускають появи проблеми шляхом застосовування ранньої діагностики та заходів запобігання; загострюють проблему для отримання гіпертрофірованого зиску в іншій сфері. Частіше усього проблеми вирішуються у середовищі свого розгортання суб’єктами неякісно або їх вирішують сторонні зовнішні сили із малопривабливими для потерпаючих осіб наслідками. Тому головним завданням сучасності постає недопущення деструктивних і регресивних наслідків від розвитку тих чи інших проблем, особливо глобальних, шляхом управління розвитком ЛР які постають їх “джерелом” і “споживачем”. А перспективним напрямом подальших досліджень постає розробка прикладних локальних заходів адаптованих до конкретної проблематики.

Динамічні перетворення у суспільстві, спричинені глобалізацією, зумовлюють необхідність пошуку основоположних форм управління розвитком людських ресурсів. Метою дослідження є визначення домінуючих форм управлінсько-регуляторного впливу на розвиток людських ресурсів у різнорівневих соціально-економічних системах і надання їхніх характеристик. У статті здійснено узгодження тринадцяти рівнів середовища системи людської життєдіяльності та п’яти управлінських рівнів, які й формують управлінсько-регуляторний вплив на розвиток людських ресурсів у соціально-економічних системах, а також надано їхні характеристики. Доведено, що домінуючі форми управлінського впливу на розвиток людських ресурсів у соціально-економічних системах мають різний ступінь «управлінської жорсткості» – від «найжорсткішої» (самоуправління та управління) до «помірної» (регуляція) та «м’якої» (координування) на різних управлінських рівнях. Наукова новизна, практичне значення та оригінальність отриманих результатів полягають у формуванні методологічного підґрунтя для проектування механізмів управлінсько-регуляторного впливу на розвиток людських ресурсів у будь-яких соціально-економічних системах.

Внаслідок інноваційного характеру розвитку світового господарства та безупинного розгортання науково–технічного прогресу однією з провідних глобальних тенденцій постає інтелектуалізація. Метою статті є оцінювання стану інтелектуалізації національної економіки України в умовах глобалізації. У статті розглянуто існуючі підходи міжнародних організацій та експертних агенцій до оцінювання рівня інтелектуалізації країн світу. Досліджено наявні показники стану інтелектуалізації у публікаціях Державної служби статистики України. Надано авторську синтетичну характеристику стану інтелектуалізації регіонів (за двадцяти чотирма показниками) та видів економічної діяльності (за трьома показниками) національної економіки. Визначено, що в сучасних умовах підвищення рівня інтелектуалізації української економіки може відбутися, з одного боку, за рахунок збалансування стану інтелектуалізації регіонів, з урахуванням їх наявного природо–ресурсного потенціалу, соціально–економічного стану та міжнародного руху людських ресурсів. А з іншого – завдяки упровадженню нових форм національної економічної політики розвитку людських ресурсів у сферах ІТ–технологій, інформаційних послуг, спорту, освіти, космічної індустрії, туризму. Наукова новизна, практичне значення та оригінальність отриманих результатів полягає у формуванні методологічного підґрунтя щодо оцінювання стану інтелектуалізації національної економіки та подальшого проектування механізмів інтелектуалізації Україні у світовому просторі.

У статті концептуалізована сучасна проблематика міжнародного руху людських ресурсів. Ідентифіковано чотири форми міжнародного руху людських ресурсів: міграційний рух, туристичний рух, транзитно-професійний рух, віртуальний рух. Підтверджено, що основою міжнародного міграційного руху людських ресурсів є усі види міжнародної міграції населення. Зазначено, що основою міжнародного туристичного руху людських ресурсів є усі види міжнародного туризму населення. Уточнено, що міжнародний транзитно-професійний рух є тимчасовим переміщенням персоналу з країни свого проживання, що викликано виробничими вимогами їх професійної діяльності. Зазначено, що міжнародний віртуальний рух людських ресурсів здійснюється шляхом тимчасового використання працівників і результатів їх праці за допомогою використання інформаційно-комунікаційних технологій. Наведено характеристику, визначено роль і проблеми розвитку кожної з чотирьох форм міжнародного руху людських ресурсів. Визначено позитивні та негативні наслідки міжнародного руху людських ресурсів для світу, країн-експортерів, країн-імпортерів, особистостей.

У статті розглянуто глобальну проблематику розвитку світової економіки й ідентифіковано глобальні загрози, проблеми, виклики, тенденції та суб’єкти. Визначено, що традиційна макроекономічна політика у ХХІ столітті перетворюється на глобальну макроекономічну політику яка визначається переважно зовнішньодержавними факторами впливу. Враховуючи суттєві відмінності потенціалів країн констатується, що геоекономічні інтереси суб’єктів глобальної макроекономічної політики зараз мають індивідуально-державне спрямування залежно від їх ресурсних можливостей, збалансовані регуляторною системою міжнародного права та координуються міжнародними організаціями. Прогнозується, що трансформація геоекономічних інтересів суб’єктів глобальної макроекономічної політики відбудеться від індивідуально-державного спрямування до цивілізаційно-спрямованих, а з 2030 року до глобально-спрямованих за двома прогнозованими сценаріями – глобально-уніфікованим або глобально-полярним, які характеризуватимуться різними ціннісними орієнтаціями та функціональними діями.

На рубеже ХХ-ХХІ вв. в сфере международных экономических отношений стал наблюдаться рост численности международных мигрантов, что вызвало развитие ряда проблемных факторов, требующих своевременного научного осмысления и разрешения. Продолжение данной тенденции во втором десятилетии ХХІ в. и прогноз её дальнейшего усиления, обусловило актуальность данной темы исследования. Целью статьи является определение особенностей формирования региональной политики регулирования международной миграции. В статье рассмотрены позитивные и негативные факторы влияния миграции на мигрантов и членов их семей, на «страны импортеры» и «страны экспортеры» человеческих ресурсов, а также на мир в целом. На примере исследования опыта Германии, Польши, Украины, России, США, Канады, КНР, Японии, Австралии, ЮАР, определено, что регулирование международной миграции населения осуществляется на уровне государств, которые являясь институциональными субъектами, проектируют и осуществляют свою политику путем формирования нормативно-правового поля и действиями органов государственной власти. Исследование особенностей развития региональных интеграционных объединений (НАФТА, МЕРКОСУР, Андское сообщество наций, КАРИКОМ, ЕС, СНГ, ЕврАзЭС, ОЧЕС, ГУАМ, АТЭС, ЭКОВАС, САДК, ЕАС, Африканский Союз), засвидетельствовало, что с учетом исторических аспектов становления стран, а также их современного политического, военного и социально-экономического потенциала, региональные политики регулирования международной миграции в государствах индивидуальны, однако имеют и сходные характеристики, обусловленные глобальными тенденциями развития мировой экономики. Особенности региональной политики регулирования международной миграции, свидетельствует о наличие многоуровневой проблематики развития, которая с одной стороны охватывает различные управленческие уровни (личностный, микроуровень, мезоуровень, макроуровень и глобальный уровень), а с другой, ряд влияющих факторов (проблем, угроз, рисков, вызовов и тенденций). При этом государство является главным институтом, субъектно формирующим и реализовывающим национальную политику регулирования международной миграции, который при осуществлении региональной интеграции адаптирует и унифицирует её под требования регионального объединения.

Екскурсійне обслуговування іноземних туристів є важливим фактором розвитку міжнародного туризму в Україні. Надання якісних послуг в сфері супроводу іноземних туристів передбачає спеціальну підготовку фахівців та участь широкого кола обслуговуючих компаній. У статті розглянуто комплекс необхідних знань, умінь, навичок та особистісних якостей супроводжуючих осіб. На основі аналізу країн-експортерів та динаміки відвідування України протягом 10 років визначено основні туристичні потоки й як похідна запропоновано зміст підготовки та викладення інформаційного матеріалу фахівцями супроводу, зазначено особливості міжкультурної комунікації, вербальні та невербальні аспекти, психолінгвістичні особливості, манери поведінки, дотримання етикету. Висвітлення науково-методичних основ екскурсійного обслуговування іноземних туристів постає запорукою підвищення якості супроводу, який здійснюють гідиперекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці.

У статті встановлено вплив інформатизації економіки на розвиток фінансових ринків. Висвітлено тенденції розвитку світового фінансового ринку в умовах інформатизації економіки. Виокремлено пeрспeктивні напрями розвитку світового фінансового ринку. Виділено перспективні напрями трансформації фінансових ринків, які потребують удосконалення нормативно-правових механізмів регулювання. Виявлено значення інституційних інвесторів, які впливають на акумуляцію фінансових ресурсів населення, що призводить до відмови від традиційних вкладень, і переливанню коштів у фінансові інструменти. Зазначено, що сучасні тенденції притаманні національним фінансовим ринкам потребують удoскoналeння нoрмативнo-правoвих мeханізмів їх регулювання. Визначено, що сучасною тенденцією в сфері рeгулювання фінансових ринків є посилення ролі наднаціoнальних рeгулятивних oрганів (мeгарeгулятoрів). Доведено, що новітні фінансові інструменти, які виникають відпoвіднo дo існуючих потреб, дозволяють знизити фінансові ризики, а також сприяють зближенню біржoвoї та пoзабіржoвoї тoргівлі.

Задачей исследования является определение концептуального содержания, роли и перспектив развития экономики знаний в условиях глобализации экономики. Исследуя исторические аспекты формирования теории экономики знаний, определено, что ее становление и дальнейшее развитие обусловлено, набирающими силу тенденциями интеллектуализации и информатизации глобального экономического развития, которые повлияли на рост ценности информации и знаний, как факторы обеспечивающие конкурентное преимущество предприятий, регионов и стран. Проведенное исследование доказывает, что в ХХI веке экономика знаний рассматривается филигранно в разных аспектах своего теоретического и практического потенциала: как отдельный сектор мировой экономики; в качестве определения типа мировой экономики с доминированием роли информации и знаний; как своеобразный взгляд на процессы интеллектуализации и информатизации мировой экономики; в виде специфической характеристики мировой экономики; в форме зарождающейся науки; в виде направления исследований; как сфера практической деятельности. В результате исследования выявлено, что направленность развития теории экономики знаний обуславливает, с одной стороны, интерес исследователей и международных организаций относительно дальнейшей концептуализации и разработки новых теоретико-прикладных механизмов реализации идентифицированного потенциала, а с другой, вызывает определенную критику и детерминирует постепенное завершение научной дискуссии в данной сфере исследования.